15-05-2023


Кожна людина повинна прагнути розкритися і реалізувати себе в цьому житті. І неважливо, коли людина розкриється як творча особистість, адже це може статися як у дитинстві, так і в похилому віці.

Найголовніше, щоб розкриття таланту все-таки сталося. 14 травня у нашій Публічній бібліотеці відбулися «Рукодільні посиденьки». Так ми назвали наше заняття-зустріч. Ідея такої зустрічі зародилася із розповіді нашої слухачки курсів української мови, активної читачки бібліотеки, пані Клавдії, яка розповіла про своє захоплення-вишивання ікон бісером. Любов Іллівна Михальчук та Інна Мартинюк підхопили цю ідею та запропонували провести наше заняття у ширшому колі, запросивши на нього наших рукодільниць та активних читачок бібліотеки! Отож, що з того вийшло!

То ж як пройшла наша зустріч? Звичайно ж, спочатку ми привітали наших учасниць зі святом, Днем матері, чомусь після словесного привітання і пані Інни, і, звичайно ж, мого( як філологу промовчати?),нам захотілося увімкнути пісню Кузьми Скрябіна «Мам» :його прості слова, але сповнені такою любов’ю до матері, по-своєму зворушили кожну із нас.

А далі кожна присутня пані розповідала про своє захоплення рукоділлям І як до цього прийшла, який настрій з’являється, коли береться до улюбленого заняття! А я на паперових долоньках записувала, тобто конспектувала, розповідь кожної. На жаль, пані Клавдії сьогодні не було, бо вона з родиною на деякий час змушена поїхати додому (правда, до зруйнованого окупантами будинку, щоб вчасно подати документи про збитки, заподіяні варварами зі сходу).Про захоплення нашої слухачки розповіла пані Інна.Пані Клавдія вишиває ікони бісером та нитками, освячує у церкві, дарує їх рідним. А якщо у когось із близьких виникають проблеми, то пані Клавдія вишиває відповідну іконку-і все вирішується! Чи це не диво? Виїжджаючи із окупованої території ( а її сім’я подолала дорогу у три тисячі кілометрів: росія, Прибалтика, Польща, Україна),вона забрала найцінніше - 17 вишитих ікон!

Знайомимося далі пані Любов, слухачка курсів української мови, читачка бібліотеки, зараз проживає у таборі для тимчасово переміщених осіб у селі Озеро, харків’янка. Вміє в’язати на шпицях, гачком, захоплювалася макраме. Цікавий факт: вив’язала сніжинки для інсталяції для улюбленої бібліотеки у Харкові, перехожі заходили помилуватися її виробами і сфотографуватися біля такої краси. З початком війни з 2014 року в’язала светри, шарфи для військових, за 5 років для наших захисників вив’язала 500 пар шкарпеток! А зараз у неї пріоритетне рукоділля-масаж!

Пані Зоя(Петрівна), активна читачка бібліотеки, медик за фахом, після виходу на пенсію шукала якогось заняття для душі-і знайшла: бразильська вишивка, вишивка стрічками,- свої вироби дарує близьким і добрим знайомим. До речі, опанувала комп’ютер -і компослуги оплачує по Інтернету.

Пані Олена, читачка бібліотеки, захоплюється вишиванням бісером, в’язанням гачком. Любов до рукоділля перейняла від бабусі, яка вишивала гладдю, і мами ,яка мережила хрестиком полотно. Коли сідає за улюблене заняття, то хоче яскравого сонечка, щоб і настрій був і добре видно вишивати.

Пані Ольга(Анатоліївна) ,активна відвідувачка і помічниця бібліотеки, колишня вчителька трудового навчання, захоплюється макраме, вишиванням, оригамі, квілінгом, декупажем. Завжди готова допомогти працівникам бібліотекарам у виготовленні тематичних виробів навіть тоді, коли треба «сьогодні на вчора». Любить спілкуватися з людьми, тому ходить на пошту оплачувати компослуги, зараз менше займається рукоділлям, бо «захопив» телефон її час. А найкращі її вироби, на наш погляд,- пошиті «бурки» для наших воїнів!

Пані Наталя, колишній бібліотекар, любить рукоділля, квіти і книги( останніх два її захоплення- мої також! Ви зрозуміли, що я зустріла рідну душу і нам було про що поговорити!),вишивання її заспокоює. Останню вишивану роботу виконала, коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії, тому займалася рукоділлям при лампі, онукам в’язала одяг для ляльок. На сьогодні її заняття: онуки, книги, город + хоча би 10 хрестиків на полотні щодня. До речі, онучка перейняла бабусину любов до рукоділля-вишиває стрічками і вже має нагороди за участь у творчих конкурсах.

Пані Ольга Петрівна, активна читачка бібліотеки, захоплювалася в’язанням гачком, шпицями, шила собі одяг за радянської влади( тоді ж гарного одягу практично купити не можна було),вишивала рушники, картини. Зараз, на жаль, має проблеми із здоров’ям, тому практично не займається рукоділлям, зате читання книг, город, мандри- її захоплення на сьогодні ( теж споріднена зі мною душа).

Рухаємося далі, пані Зоя(Вікторівна) розповіла про роботи своєї мами і свекрухи, згадала, що теж колись вишивала і навіть продемонструвала, що саме. А далі я познайомила заочно присутніх ще з однією творчою людиною-Оксаною Гуріною. Про неї я дізналася від однієї із найперших слухачок наших курсів пані Гулі Міхлевської. Отже, кілька слів із розповіді самої майстрині про себе: «Я живу в Україні, в Києві, хоча-ні, вже в Київській області, чому нечувано рада вся наша родина, включаючи собаку та кішку.

Освіта економічна, але, пропрацювавши із цифрами більше 20 років, я зрозуміла, що це не моє … творча натура, яка сиділа в мені з дитинства, взяла гору. Ось і я не стала винятком.

… наше життя повністю змінилося у зв'язку з ситуацією в країні :чоловік повернувся до свого покликання - бути знову військовим (це в генах), коли ти щодня сидиш на пороховій бочці, і не чекаєш на дзвінок чи смс, а його може не бути більше... це найстрашніше. Я вирішила, що фарби і полотно будуть відволікати мене від похмурих думок. З'явилося багато картин. Перше моє знайомство з декупажем було у 2015р. Перший раз, приїхавши в один милий магазин по матеріали, я зрозуміла - це моє.

Першими моїми виробами були дошки для кухні. Звісно, дуже багато гуль набила собі. Але результат вартий того… Сервірувальні дошки, годинники, телефонні підставки, скриньки (особливо іменні для дівчаток), купюрниці, панно, коробки для кухні, ключниці - навіть не порахувати, скільки було зроблено за шість років. Мої роботи живуть у будинках людей у багатьох країнах Європи. Скільки часу, сил, завзяття, навичок вкладено у кожен виріб. Шліфуєш виріб доти, доки він не стане ідеальним. Для мене головний знак якості-питання до себе ,чи купила б я собі такий предмет? Але за весь час роботи у мене вже з’явилося своє коло постійних клієнтів, які зі мною не один рік. І кожному новому я дуже рада. Виходить, я все роблю правильно. І хочу, щоб кожен мій виріб приносив радість і користь!»

А далі вчитель, який панує в мені, мусив розказати щось цікаве на наших посиденьках. Отже, виявляється, що в світі 16 листопада відзначають Всесвітній день рукоділля. Будь-які речі, як-от: випічка, вироби з дерева, паперу, ковдри ,іграшки твори мистецтва, зроблені руками,- це все рукоділля.

А насамкінець «поетичне чаювання»: ми пили запашний чай з пресмачними тістечками, читали улюблені поезії, особливо зворушив нас вірш, прочитаний бібліотекарем пані Марією. А далі, як годиться, хотілося почути враження присутніх від наших посиденьок. Скажу коротко: усі лишилися задоволеними від спілкування, нових знайомств, цікавої інформації та подарунків, виготовлених руками наших працівників бібліотеки( за що ми всі вдячні берегиням книг).Я також отримала такий сувенір, а його яскраві фарби ще більше додали позитиву на сьогоднішній день.

…Розходилися пізно. Світлий настрій та позитивні емоції, отримані від зустрічі із прекрасним, вони понесли у свої домівки, у свої родини. Нехай і там запанує краса.